Зміст статті:

  • Дуррес – місто порт або не втілені мрії.
  • Перше знайомство.
  • Питання ночівлі.
  • В гостях у албанців.
  • Про сірі будні звичайної албанській сім’ї.
  • Їдемо в Круя.
  • Фортеця Круя.

Вітаю, друзі. Минулого разу я обіцяв, що ми поїдемо з вами на узбережжі, і , можливо, навіть скупаємося. Але погортавши свої фотозапасы, я зрозумів, що розповідь вийде дуже маленьким. Тому більшу частину сьогоднішнього оповідання я хочу присвятити албанському гостинності та поїздку до симпатичної фортеці у місті Круе.

до змісту ↑

Дуррес – місто порт або не втілені мрії.

Але, спочатку обіцяне.

Після Тирани ми попрямували прямо в місто Дуррес, де просто мріяли поплавати в теплому морі, так як погода навіть ближче до вечора стояла аномально спекотна. Однак, прибувши в цей чудовий місто – порт, ми зрозуміли, що мріям не судилося реалізуватися, бо крім того, що на пляжі не було душа, там було ще дуже брудно і багато, багато, багато народу.

Прикотивши до однієї зі стін у тіні наші рюкзаки, ми трохи відпочили і таки вирішили їхати далі – в Круя.

до змісту ↑

Перше знайомство.

Ми вийшли на перехрестя і встали недалеко від автосалону з великим простором для зупинки машин. Господар, побачивши нас, махнув рукою, щоб ми підійшли до нього. Я не змусив себе довго вмовляти і прихопивши “наш вантаж” ми попрямували до чоловіка.

Це виявився бізнесмен середніх років, який займався перегоном і продажем автомобілів з Італії. Тут же у нього було кафе, де нас пригостили (слово “пригостили” передбачає безкоштовно) дуже смачною кавою, шкода тільки чашечки у них маленькі.

Чоловік говорив тільки албанською. До речі, їх мова взагалі не схожий ні на одну з мовних груп, що дуже дивно. Довелося знову включати свої пізнання в мові жестів :).

Далі кави справа не пішла (я про “запросити в гості”, а ви що подумали?:)), тому вже через півгодини ми знову стояли з витягнутою рукою до дороги на тому ж місці.

до змісту ↑

Питання ночівлі.

Нам пощастило “зловити” добродушного дідка, який довіз нас до передмістя Круе, албанською це звучить як “Фушкруе”. Місце якраз те, що треба, щоб спробувати удачу на території приватних будинків.

Звернувши на тиху вулицю з приватними ділянками і двоповерховими котеджами, ми стали шукати відкриті ворота і наявність хоч яких-небудь людей, щоб обговорити питання ночівлі.

Десь на 5-6 будинку нам пощастило: за великими відкритими залізними воротами я побачив дівчинку-підлітка і рівний зелений газон. Дівчинка углядівши нас, зупинилася на пару секунд, а потім швидко втекла за будинок мабуть в пошуках допомоги кого-небудь постарше.

До нас вийшов чоловік. На ламаною англо-албанській я йому пояснив, що ми хочемо. Він не зовсім зрозумів, тому не знаю, скільки б ми простояли, якщо б не вийшла ще одна дівчина старшого віку, яка відмінно говорила англійською. Вона перевела батькові наше прохання і ми отримали позитивну відповідь. Ура!

до змісту ↑

В гостях у албанців.

Вся сім’я виявилася не дуже великий: батько, мати і три доньки, два з яких ми вже бачили, а третя найстарша виявилася не зовсім стандартної. У нас в Росії таких називають “відстале розвиток”. Я б сказав, що дівчина в 20-річному віці залишилася з розумом маленької дитини. Я був здивований, що поява на світ такої дитини не зламало цю пару. Цю сім’ю я по-справжньому можу назвати самими душевними з усіх, хто нам зустрічався. Стільки позитивних емоцій і теплоти я давно не бачив.

В основному ми розмовляли з другою дочкою, яку звали Міхаелла. Їй було 17 років, а вона вивчила англійську в школі. Молодша теж непогано говорила, але на більш вузькоспрямовані питання їй було важко відповідати.

Спочатку ми сиділи у дворі, а потім нам запропонували ночівлю у них вдома. Хто б відмовився на нашому місці? Щоправда батько зразу вирішив з’ясувати питання, чи одружені ми з Милою, і коли почув відповідь “так”, заспокоївся.

Коли стемніло, до нас приєдналася мама Домініка, яка колись в дитинстві вчила російську мову в школі, але, звичайно, за такий великий період життя, вже все забула.

до змісту ↑

Про сірі будні звичайної албанській сім’ї.

Трохи пізніше прийшли ще гості – це були родичі нареченого Михаеллы. Нас “переселили” в будинок, а з гостями вели бесіду на вулиці. На питання, чи не хочемо ми приєднатися, я заперечливо похитав головою, вирішивши, що ми будемо зайвими.

Поки суть та діло, ми періодично задавали питання маленької дочки, то Михаелле, яка періодично з’являлася в будинку, щоб взяти частування для новоприбулих.

Про віру: виявляється ми потрапили зовсім не в мусульманську сім’ю, а в католицьку. Ось чому нас так легко пустили в будинок. Причому я дізнався, що Міхаелла виходить заміж за мусульманина. Виходить для них це абсолютно не проблема.

Про роботу: родина мала велике господарство з городом і іншою живністю. Більше того спеціально для нас в той же вечір зарізали (вибачте не знайшов іншого слова) курчати. Правда поїсти ми його вирішили тільки вранці, бо було вже запізно для м’яса.

Як я зрозумів на роботу ходила одна мама. Причому робочий вік у албанців більше ніж в Росії – до 70 (так, я теж був в шоці). Причому працюють вони не з 8:00 до 17:00, як у нас, а з 8:00 і до безкінечності. Як пояснила Міхаелла – поки спина працює, ми оремо. Жесть! І я думаю не варто пояснювати, що платять їм за це не надто багато (якщо перевести в рублі, вийде 6000 руб).

Батько не працював (чому, я не знаю), але зате дуже добре шив. Зранку я застав його за швейною машинкою, а дівчата пояснили, що він шиє на всю сім’ю, досить забавно.

Про будинок: І не дивлячись на такі, здавалося б, жорсткі умови, вони мали свій будинок. Будували його, звичайно ж, самі. Виявляється, мати будинок не так і дорого в Албанії. Плюс, якщо ведеш своє господарство, це значно полегшує існування. Зізнатися, я навіть не знаю, хто найнещасніші: ми, які живемо у великих містах і начебто за рівнем зарплати живемо краще, або вони, які мають можливість є справжню живу їжу і знають всіх своїх сусідів. Питання філософське і для кожного відповідь буде свій.

до змісту ↑

Їдемо в Круя.

На наступний ранок ми залишили свої “пожитки” в будинку цих чудових людей, а самі відправилися в місто Круя, щоб відвідати фортецю з однойменною назвою.

Нас навіть проводили до самого міста, де нам довелося таки взяти місцевий автобус за 30 лек (1чол), бо фортеця перебувала високо на пагорбі, куди пішки в спеку тягнутися не хотілося навіть без рюкзаків.

Якщо ви турист, то в Албанії абсолютно не має значення, де зупинка, вони з задоволенням “підберуть” вас по дорозі до потрібної точки. Їхати в місцевих автобусах правда мало задоволення: тісно, душно, люди абсолютно не привітні, швидше норовлять навіть “стиснути” для себе краще місце, загалом, як у Росії :).

до змісту ↑

Фортеця Круя.

Доїжджаємо до кінцевої зупинки і топати ще метрів 500 до самої фортеці.

На подив вхід безкоштовний, АЛЕ є цікаві нюанси. Приміром, якщо ви захочете подивитися старі апартаменти отамана і його сім’ї, ви можете це зробити абсолютно вільно спочатку, зате потім вже після огляду доведеться заплатити 300 лек. Хитро чи не правда? 🙂

Те ж саме з музеєм (150 лек) та оглядовою вежею (ще 100 лек).

Разом підраховуємо і отримуємо, що повний огляд фортеці буде коштувати 550 лек. З таким підходом євреї нервово курять в сторонці :).

До речі, територія фортеці не маленька, тут навіть живуть місцеві люди. Думаю це не дуже зручно для них, уявіть повз вашого будинку, а то й у двір намагається заглянути якийсь турист.

З кафе тут теж проблем немає, на галявині одного з них навіть є ось така кумедна карусель.

Якщо зануритися трохи в історію цієї споруди, то можна дізнатися наступне:

Дана фортеця дуже тісно пов’язана з ім’ям князя албанського князівства — Георгі Кастріоті Скандерберга. З 1443 за 1466 рр. фортеця була резиденцією, а в 1443 він став головою національного повстання проти Османської Імперії, завдаючи поразки їх військам. Так було до самої його смерті, після чого фортеця дуже швидко була взята турками.

До речі, саме завдяки Георгі на прапорі Албанії з’явилися такі агресивні кольори: крансый – означає кров народу за звільнення, а чорний двоголовий орел – силу.

На другому ярусі, поруч з музеєм ми з Милою знайшли парочку “тінистих” лавок, де покимарили пару годин, як же добре, коли багато часу.

На зворотному шляху нас знову чекав невеликий приємний “презент” у вигляді морозива, якою нас пригостили в одному з магазинів, коли ми проходили повз.

Поїхали ми зазвичай автостопом, правда довелося трохи прогулятися за межі населеного пункту.

Нашим друзям ми повернулися ближче до полудня, коли на вулиці була справжня “лазня”. Перевівши дух, рюкзаки знову зайняли своє місце за спиною і наш шлях продовжився до наступного місця призначення – Шкодер, де ми провели саму жахливу ніч за всю свою подорож, але за традицією я розповім про це в наступний раз. Сподіваюся побачити вас знову на сторінках нашого блогу самостійних мандрівників. До зустрічі!

ДЕШЕВІ АВІАКВИТКИ

Мультипоисковики Aviasales і Skyscanner шукають квитки по всім авіакомпаніям. Оптимально шукати на один і той же напрям у обох, а купувати там, де дешевше. Дізнайтеся також про секрети пошуку дешевих авіаквитків.

ТУРИ ЗА ЦІНОЮ ПЕРЕЛЬОТУ?

Це можливо! З пошукачем турпутівок level.travel. Гарячі пропозиції за всім туроператорам, легкий пошук і покупка.

ЖИТЛО В ПОДОРОЖІ

Roomguru — пошук кращих цін на готелі в усіх головних системах бронювання. Максимальна економія на житло. Дивіться також поради — як знайти недороге житло.

ВИГІДНА СТРАХОВКА

Cherehapa — порівняння і вибір кращих умов страхування своєї подорожі. Поліси за діючими тарифами найбільших страхових компаній і навіть дешевше!