Зміст статті:

  • Дивна село між Бішкеком і казахської кордоном.
  • Як зловити злодія”.
  • Межа Киргизія – Казахстан. Квиток на поїзд.

Після приїзду додому, так і в дорозі теж, одним з частих питань я чую такий: “А які неприємні випадки у вас бували в подорожі? Адже бували ж у будь-якому випадку?”. Як ніби люди тільки й чекають, щоб почути про що-небудь погане і вважають, що життя без “негативу” неможлива. Не знаю чому так, то люди такі, то вплив все тих же ЗМІ… невідомо.

Я не кажу, що неприємних випадків немає, я кажу, що неприємний випадок – це те, що ви самі вважаєте неприємним випадком. Для когось сісти в машину до “шумахеру” або простояти на дорозі кілька годин вже неприємно, а кому-то вже звично. На початку нашого шляху, коли людина вирваний з коренем з багаторічного розбалуваного соціумом стану, я скажу, що практично всі неприємно, тому що доводиться відмовляти собі в чомусь, ламати свої стереотипи і шаблони, бачити себе і напарника (-цу) таким, яким він (-а) сам (-а) себе не бачив (-а). Однак, поступово (людина ж така “скотина”, яка до всього звикає) я звик, і на багато речей вже не те, щоб не звертаєш уваги, а вони просто вважаються як само собою зрозуміле. Відбувається деяке прийняття ситуації і в голові промелькивает думка: “Ну да, ну сталося. Ну і що?”.

Зрозуміло, що буває і поганий настрій і просто день не заладився, тоді навіть приємні ситуації не в радість. І я вже втомився пояснювати людям, що весь автостоп залежить від думок самого автостопщика (перевірено багатьма, є приклади). Однак, це вже філософія, яку сьогодні я б не хотів заглиблюватися.

Тільки після тривалої подорожі, коли здається, я “знаю”, що і де можна очікувати, виникають випадки, які просто не вкладаються в голові, вибивають ґрунт з-під ніг, взагалі трапляються єдиний раз за весь час непередбачуваність нашого життя в дорозі, напевно, можна назвати неприємними. Та й то в той момент, коли вони відбуваються, тому що після я згадую ці моменти з посмішкою. Тому, підсумовуючи тривале введення в статтю, я скажу коротко: все відносно, друзі мої :).

Щоб не розчарувати любителів “екшену”, я часто розповідаю випадок, який стався з нами в останній день перебування в Киргизії, перед поїздкою додому. І ще… заздалегідь прошу вибачення за відсутність фотографій, як-то так вийшло.

до змісту ↑

Дивна село між Бішкеком і казахської кордоном.

Сутеніло :). Спішившись десь за столицею Бішкеком, ми сиділи на узбіччі дороги, вдивляючись у напівпорожні вулиці невідомої села, і розмірковували, де пережити останню ніч. Середня Азія нас настільки розбалувала своєю гостинністю, що ми в прямому сенсі забули, як ставити намет. У ті часи ми ще занадто “запаривались” питанням безпеки, тому стояти де-попало не хотілося. За пошуком більш або менш нормального місця потрібно було обходити село, тобто витратити залишився світлий час доби і вже підбирати місце в пітьмі.

Ворушачи мізками в цьому напрямку, ми вирішили краще пройтися по самій селі, поговорити з місцевими, раптом пощастить. Навіть якщо удача буде на нашому боці, в будь-якому випадку ставитися в непроглядній темряві.

Спочатку ми просто пройшлися по вулиці, ні те, що зацікавленість, я навіть поверненою голови в нашу сторону не побачив. Спробували дійти до місцевої мечеті, до того часу як раз проходив намаз. Будівлю було невеликим, і ми посоромилися увійти всередину, щоб не заважати моляться.

Тут з мечеті вийшов чоловік, я зупинив його і запитав, чи не знає він, де в селі можна переночувати або хоча б поставити намет безпечно. Той ненадовго задумався, знизав плечима і швидко-швидко ретирувався. Несподівана поведінка для киргиза, вперше з таким стикнувся.

Перша невдача – не причина для смутку, йдемо далі по дорозі і виходимо до місцевого продуктового магазину. Я вирішив спробувати удачу в самому магазині, до того ж там можуть бути зайві “вуха” у вигляді покупців. І знову на мої запитання тільки плечима знизали, намагаючись відмахнутися від проблеми, яка виникла у вигляді туриста.

Поруч з магазином стояв легковик, господар якої що-то витягав з багажника. Помітивши розгублені обличчя двох туристів, незрозуміло як потрапили в село, він запитав, що у нас сталося. До того часу на вулиці стало зовсім темно. Я видав чоловікові все той же ряд питань, на що він сказав, що з задоволенням допоміг би, якби був місцевим. Повз проходила жінка, почувши нашу розмову, вона ненадовго зупинилася, а потім продовжила свій шлях.

Загалом, водій легковика хотів допомогти, намагаючись навіть домовитися з місцевими, але ті тільки відмахувались. І в кінці-кінців, він теж розвів руками, таким чином показуючи, зробив, що міг.

Ми з Милою були здивовані жителям цього села. Невже гостинність Киргизії залишилася за її межами? Можливо позначається близькість столиці з одного боку, а з іншого – кордон з Казахстаном? Ми давно знали, що жителі прикордонних населених пунктів не відрізняються добротою та привітністю, зі зрозумілих причин.

Гаразд, що робити, значить підемо вперше за все перебування у Середній Азії, будемо ставити намет за селом. Цього разу ми пішли по іншій вулиці.

Проходячи ворота одного з будинків, на очі потрапила жінка, яка “підслуховувала” наша розмова з водієм. Вона сиділа на вулиці, оточена діточками. Зустрівшись поглядами, жінка не витримала і запитала, що ми вирішили з нічлігом. Я правдиво відповів, що підемо за село спати. Молодиця промовчала, і, коли ми відійшли вже від будинку метрів на 100, вона покликала нас знову.

Я повернувся і почув, що в її будинку місця немає, тому що дітей дуже багато, а от її брат з дружиною днями поїхали і їх будинок пустує. Вона може поселити нас там на одну ніч, якщо ми нічого не стащим. Я посміхнувся про себе і кивнув.

Жінка повела нас до маленького неказистому будиночка, який стояв неподалік від її власного. Житло її брата мені більше нагадував наші російські хати, які будують в саду, де, всі три кімнати були прохідними. Я оглянув, що зміг, всередині, і мимоволі в думках виникло питання, що взагалі звідси можна стягнути, радянський кольоровий телевізор :)? У будинку не було навіть електрики (мабуть, відключили на час відсутності господарів), тому жінка, її, до речі, звали Аїда, разом з гарячим чайником принесла нам свічки. Живемо :)!

до змісту ↑

Як зловити злодія”.

Ніч пройшла спокійно. Під ранок дало про себе знати вміст шлунка, і я відлучився в місця не настільки віддалені. Не знаю, скільки мене не було, та тільки, коли я повернувся, намиваючи на вулиці руки, раптом ззаду з дикими очима в отворі з’явилася Мила, наполегливим пошепки вимовляючи “Біжи за господинею!”. Я спросоння не зрозумів, в чому справа, але коли в отворі з’явилася друга постать невідомого мені киргиза, я здивовано витріщився на нього:

— А це ще хто такий? – запитав я більше у самого невідомого, ніж у Міли. Той теж, побачивши особа чоловічої статі з подивом витріщився на мене. Але тут я повторно почув наполегливе “приведи сюди Іду!”, і з усіх ніг кинувся у сусідський будинок…

Що ж відбувалося в будинку, поки я був відсутній, розповість Міла:

У напівдрімоті я чула, як Андрій вийшов з будиночка. Через деякий час я відчула, що хтось ліг поруч зі мною. Вирішивши, що це Андрій, я навіть відкривати очі не стала. Але, коли в ніс ударив різкий запах перегару, мій сон як рукою зняло.

Переді мною лежав п’яний киргиз, мабуть теж мене з кимось переплутавши.

— Ти хто такий?! — з переляку крикнула я, скинувши його ногами з ліжка.
— А ти хто така?! – не тямлячи себе від несподіваного повороту сюжету, нарешті прийшов в себе незнайомець.
— Я……? Ми гості Аїди… – розгубилася я від запитання, – А ти… ви хто?!
— Та я… ні, а що ти тут робиш? – п’яний киргиз дещо піднявся і став озиратися по сторонах.

Я згадала, Аїда говорила, що це її дім брата і я подумала, що це він і є. Лише, як він потрапив всередину? Андрій, мабуть, при виході залишив її на розорювання…

— А ви брат Аїди? – вирішила я уточнити питання, спостерігаючи за кожним його дій.
— Так, я родич… – він вимовляв слова, як у п’яному маренні, одночасно розглядаючи всю непоказну техніку квартири. – І взагалі, це мій будинок! Мій телевізор…. о, і мій телефон, – він схопився за знайдений старенький мобільний телефон і тут у мене виникла думка, що це злодій.

Я стала обмірковувати, що мені робити далі. “Злодій” явно не знав, що тут ще є Андрій, тому я спочатку намагалася тягнути час дурними розмовами і питаннями, на які не отримувала адекватних відповідей. Однак, Андрій все не з’являвся і не з’являвся. Тоді я подумала, поки він зайнятий “оглядом”, вибігти на вулицю, замкнути його в будинку до приходу господарів і ментів. Цей варіант теж відпав, бо невідомий п’яниця вже почав питати про вміст нашого рюкзака, а адже там мій телефон, фотоапарат, “нетбук”. Сховає до кишені, потім тільки в поліцейській ділянці розбереш, що кому належить.

В кімнаті його теж не запрешь, бо немає чим. Що ж робити?

І тут у дворі почувся слабкий звук плещущейся води, напевно, це Андрій. Поки киргиз стояв до мене спиною, я тихенько вийшла з кімнати і вискочила в отворі, пошепки сказавши Андрію, щоб він біг за господарями. Пошепки для того, щоб невідомий “злодій” не почув і не дав драла, адже господарський телефон, схоже вже лежав у його кишені. Андрій, природно не зрозумів, навіщо такі забаганки, а наш “гість”, помітивши, що я покинула кімнату, вже опинився позаду мене.

У підсумку, коли прибігла Аїда з чоловіком, все відразу стало на свої місця. Виявилося, що це ще чийсь брат, який часто йде в запої, а потім випрошує гроші у своїх рідних. Загалом заспокоюватися нас повели разом з речами вже в будинок Аїди за чашкою ранкової чаю, по дорозі вибачаючись за те, що трапилося.

Після сніданку і відновлення нервів, ми попрощалися з Аїдою, її родиною і вирушили у бік кордону з Казахстаном.

до змісту ↑

Межа Киргизія – Казахстан. Квиток на поїзд.

Діставшись до столиці, місцеві нам підказали, що відстань в 20 км до кордону можна подолати на автобусі всього за 15 сом (11 руб.) з людини. Я подумав, що це куди швидше, ніж ловити машину, велика ймовірність, що в 90% випадків це будуть таксисти. Тому, послухавши поради обізнаних, ми сіли в переповнену маршрутку прямо до кордону. Як з’ясувалося пізніше, в Бішкеку є ринок дешевої китайської одягу, і багато казахи спеціально на вихідні їздять в киргизьку столицю, щоб закупитися. Якщо б я дізнався про це трохи раніше, я б обов’язково заглянув на цей ринок, все одно їдемо додому…

Прикордонний пункт ми пройшли без особливих проблем, а далі у нас був такий план: доїжджаємо автостопом до міста Шу в Казахстані і купуємо залізничний квиток до Костаная.

Чому не до Росії відразу? Та тому що квиток всередині країни коштує недорого, приміром, ми витратили 4200 казахських тенге (924 руб.), а якщо б ми купили з перетином кордону, то це вийшло б в 4 рази дорожче. Тому доїжджаємо на поїзді до Костаная, а звідти перетинаємо кордон пішки і на скільки вистачить терпіння мерзнути в Росії жовтневої їдемо автостопом.

Нас вистачило тільки до Челябінська, звідти ми взяли міжміський автобус до Єкатеринбурга, де в свою чергу придбали останній квиток на потяг до Кірова. Так я порахував, що у нас всі квитки на зворотний транспорт вийшли близько 6000 руб.

Так завершилося наше 4-х місячне перше безстрокове подорож. Попереду три місяці відпочинку і підготовка до продовження пригод. Все це в майбутньому, а загальний огляд за цінами, маршруту, і іншим важливим дрібниць Середньої Азії чекає вас в наступній статті. Щоб не пропустити цю подію, радимо вам підписатися на наш блог (абсолютно без спаму). Посмішок вам і гарного настрою! 🙂

ДЕШЕВІ АВІАКВИТКИ

Мультипоисковики Aviasales і Skyscanner шукають квитки по всім авіакомпаніям. Оптимально шукати на один і той же напрям у обох, а купувати там, де дешевше. Дізнайтеся також про секрети пошуку дешевих авіаквитків.

ТУРИ ЗА ЦІНОЮ ПЕРЕЛЬОТУ?

Це можливо! З пошукачем турпутівок level.travel. Гарячі пропозиції за всім туроператорам, легкий пошук і покупка.

ЖИТЛО В ПОДОРОЖІ

Roomguru — пошук кращих цін на готелі в усіх головних системах бронювання. Максимальна економія на житло. Дивіться також поради — як знайти недороге житло.

ВИГІДНА СТРАХОВКА

Cherehapa — порівняння і вибір кращих умов страхування своєї подорожі. Поліси за діючими тарифами найбільших страхових компаній і навіть дешевше!